Траєкторія війни

27 репортажів про слід, який лишає в житті кожного з нас війна, що досі триває на сході

27.03.2018 The Ukrainians

Півтора роки тому ми розпочали проект «Траєкторія війни» — серію репортажів про слід, який лишає в житті усіх нас триваюча на сході країни війна. Тоді ми навіть не уявляли які глибокі, часто — болючі, але здебільшого сповнені надії історії вдасться розшукати й розповісти нашим журналістам і журналісткам.

Загалом, завдяки фінансовій підтримці Уряду та Міністерства міжнародних справ Канади, ми створили майже 30 історій.

 

САМ СОБІ ПАСТИР

Що знайшов у лісах Житомирщини колишній в’язень «ЛНР» і чому краще фантазувати, ніж бути реалістом

Іще 15 років тому в Десятинах на Житомирщині мешкало трохи більше сотні людей. Сьогодні ж сільська громада заледве налічить і 30. За кілька років поселення могло б і зовсім зникнути з карти України. Якби одного дня тут не з’явився Олесандр Кононов.

Більш як три місяці його катували «на підвалі» в «ЛНР», але він не зламався — придбав у Десятинах одну з давно залишених хат, перевіз туди любих серцю кіз та овець і будує наново не лише своє життя, а й життя місцевої громади.

DSC_8143

***

ДЕОКУПАЦІЯ

Три історії зі звільненого Донбасу

Селидове — місто за 40 кілометрів від Донецька. Тут — умовна межа, де війну вже легко почути, але ще неможливо побачити. Сюди не долітали міни і тут немає зруйнованих будинків. Фронт швидко пішов звідси далі, а от страх і непевність досі тут. 

DSC_8143

***

ТІ, ЩО НЕ СПЛЯТЬ

Як виглядає реабілітація військових із палати психлікарні

Обов’язкова реабілітація військових після передової  прописана законом: два тижні у спецзакладі, 40 годин психотерапії, 11 гривень на харчування на добу.

Самі бійці рідко говорять про це, а от волонтери часом скаржаться — така терапія мало кому помагає.

Чи так це і чому, ми спробували з’ясувати, провівши три дні у Чернігівській психоневрологічній лікарні, де поряд зі звичними пацієнтами тепер лікують ще й від війни.

R0ZA6891 R0ZA6974

***

НОВИЙ ВІДЛІК

Три історії про те, як переселенці допомагають одне одному будувати бізнес і не бути чужими у своїй країні

З моменту окупації Криму й частин Донбасу свої домівки полишили майже 1,8 мільйона українців. І це лише офіційні дані. Для когось це було зважене рішення. Інші діяли швидко, змушені обставинами. Але всіх їх об’єднала потреба починати нове життя.

IMG_9455

***

850 ДНІВ НА ВОДІ

Шість сотень українських моряків більш як два роки замість дому живуть на кораблях ВМС

Майже два з половиною роки вони днюють і ночують просто на воді — на двоповерхових койках у каютах та кубриках. Для шести сотень українських моряків Вірменський провулок і Військова гавань у Одесі стали місцем прописки.

Ми побували на борту одного з таких кораблів — ракетного катера «Прилуки», аби дізнатися, як морякам, для котрих досі не знайшлося іншого пристанища, живеться у таких умовах, чи не шкодують вони про своє рішення не переходити на бік ворога  і коли нарешті держава про них подбає. 

DSC_8143

***

АНТОН — ЖИВИЙ!

Як волонтер, що може ворушити лише головою та пальцями рук, рятує солдатів, а вони — його

Вперше і востаннє Антон Дубішин став на ноги у дев’ять місяців. Тоді ж лікарі поставили йому діагноз: невиліковне спадкове захворювання — синдром Вердніга-Гофмана. Відтоді Антон втратив можливість рухати практично усіма м’язами тіла. І хоча перехожі на вулицях часто відвертаються від нього, Антон, на відміну від більшості людей із подібними проблемами, не ховається удома і не ставить на собі хрест. Він живе активним публічним життям, а ще — допомагає військовим.

DSC_8143

***

МІЙ НАЙВАЖЧИЙ РЕБУС

Дружина десантника, що втратив на війні обидві ноги, і він сам — про сімейні будні та нове життя

Наша журналістка Ольга Омельянчук та її чоловік — солдат 79-ї окремої аеромобільної бригади Олексій Замірко — відверто розповіли про своє життя: знайомство на передовій, реабілітацію та мрії на майбутнє.

DSC_8143

***

АНГЕЛИ ВІЙНИ

Як дівчата-медики воювали зі смертю, а тепер звикають до миру

Жодній із них немає ще і двадцяти п’яти. Але війна зробила їх добряче дорослішими. Кожна з них повернулася до мирного життя. Чимось іншого. Чимось іншою. У свій особливий спосіб. Ми розпитали їх про те, про що самі вони говорять геть не часто.

DSC_8143

***

КІЛЬКІСТЬ МАЄ ЗНАЧЕННЯ

Як переселенці з Донбасу врятували сільську школу на Чернігівщині

Для порядного сільського життя у Змітневі, що на Чернігівщині, усього вдосталь. Річка Десна, магазин із господарським відділом, дерев’яна церква із дзвоном, клуб, школа, дитсадок. Навіть бар є, що, згідно з оголошенням, не працює лиш по вівторках.

А ось дітей бракувало.

Та директорка місцевої ЗОШ Валентина Сичевська вирішила, що ситуацію можна і треба змінити — і звернулася по допомогу до тих, хто саме шукав нову домівку.

DSC_8143

***

БУДІВНИЧІ ОСТРОВА МИР

Як у чистому полі під Києвом троє сміливців будують собі країну

Звільнений з лав внутрішніх військ після поранення під Авдіївкою, доброволець Павло Білоус взявся будувати собі дім. Дім незвичний — максимально енергоефективний, бо купольний: складений напівсферою з десятків дерев’яних трикутників. Разом із двома колишніми програмістами — Андрієм та Мішею, які були вимушені залишити свої домівки на окупованій частині Донбасу —  усі троє будуть дім і свої нові життя. 

 ***

МАМА ЛОРА

Як професорка економіки взула берці і пішла з чоловіком на війну

«На посаді справжнього мужика у нас була мама Лора», — так про Ларису Радкевич написав у своїй книзі один з бойових побратимів.

Від початку формування добровольчого полку «Дніпро-1» Лариса кілька місяців була в його лавах єдиною жінкою. Вона пішла на війну, аби бути поряд зі своїм чоловіком. Не заради подвигів та геройства, а щоби будувати міцний тил.

DSC_8143

***

ЗВИЧАЙНІ ЛЮДИ

Як медики-добровольці їздять на схід лікувати людей і зшивати країну

Блокпост за блокпостом. «Здоров’я бажаю! Перший добровольчий мобільний шпиталь імені Пирогова! Їдемо до своїх, на Попасну», — впевнений і гучний голос вітається з машини до військових.

Свої — це медики з цілої України, які з усіх можливих відряджень обрали зону АТО. Чимало місцевих лікарів із початком бойових дій зникли зі своїх робочих місць, і мешканців прифронтової зони часто стало нікому лікувати. Тож допомагають добровольці. 

DSC_8143

***

ЗАХИСНИКИ

Фотопроект Романа Закревського про внутрішній космос українських військових

Кожна людина — окремий космос, вартий уваги і дослідження, переконаний фотограф Роман Закревський. Серією чорно-білих портретів пересічних людей «Where we are» переконує у цьому і нас. В рамках «Траєкторії війни» він зосередив об’єктив на людях особливих — українських бійцях, учасниках війни на Донбасі.

ROZA8938ROZA8930

 ***

ЗБЕРІГАЙТЕ СПОКІЙ І БУДЬТЕ ВІЛЬНИМИ

Як четверо буддистів зводять в Карпатах Місце Шляху, та чому будь-які кордони вони вважають божевіллям

На Кривопільському перевалі ні душі. Що десь поряд таки є люди, говорять лише глибокі сліди в кучугурах снігу та тонкі цівки диму над дахами дерев’яних котеджів. В одному з них сповна йде приготування обіду. До великої каструлі одна за одною летять морква, картопля й капуста. Зупи треба багато.

Тут, серед стін, завішаних рогами тварин і безліччю ікон, живуть четверо чоловіків. Всі як один провели минулий тиждень в голодуванні. Всі як один поголені налисо. Кожен з них вже не одне десятиріччя присвячує себе буддійському вченню. Тут, в Карпатах, вони опинилися, щоб якнайдалі відійти від війни.

DSC_8143

***

ФРОНТОВА АВДІЇВКА

Про життя по сусідству з війною

Волонтер Таня Руденька, закінчивши місіонерську школу при християнській церкві «Добра звістка» у Слов’янську, лишила життя у мирному Львові, аби приєднатися до 150-ти волонтерів, які на своїй лінії фронту допомагають тим, хто не в змозі залишити рідний дім навіть попри смертельну небезпеку.

Ми попросили Таню розповісти історії тих, хто проживає цю війну разом із рідним містом.

DSC_8143

***

ДАЛЕКІ-БЛИЗЬКІ

Історія про любов як порятунок від війни та неприйняття

Війна часто руйнує сім’ї й випробовує стосунки: ділить світоглядними кордонами родичів, забирає з життя батьків і чоловіків, а тих, хто вижив, — змінює, дрібнить на гострі уламки колишнє взаєморозуміння. Але буває і навпаки. У коловороті невизначеності та постійного стресу двоє самотностей можуть знайтися, і тільки тоді відчути нарешті ґрунт під ногами.

Із сином на руках Христина Зозуля була змушена втікати із рідної Горлівки в нікуди. Змінювала міста, але вони не надто її приймали — ніде не відчувала себе вдома, та й себе самої знайти не могла. Аж поки не наважилася написати повідомлення одному із солдатів, що воював за її Донбас.

DSC_8143

***

ЖОДНОГО ДНЯ БЕЗ ВІЙНИ

Як шпитальні волонтери не втомлюються тримати тил

Головний військовий клінічний госпіталь — осередок переживань на карті Києва. Щомісяця із зони бойових дій сюди привозять близько 45 військових. А коли тривали активні бої, як-от недавно на Світлодарській дузі, в день прибувало по три борти із 15-ма «трьохсотими» в кожному.

Вони, як і ті перші, три роки тому, потребують уваги, опіки та підтримки. Попри пануючи у суспільстві втому, в госпіталі досі лишаються люди, які замість пасивного розпачу обрали дію. Жертвуючи вільним часом, а подекуди стосунками, волонтери проходять тут школу людяності — кожен свою.

DSC_8143

***

ПОПАСНА, В ЯКУ ХОЧЕТЬСЯ ВЕРТАТИСЬ

Прифронтове місто очима військового, що повернувся туди після служби

Відслуживши півтора роки на передовій, доброволець Сергій повернувся у Попасну. Аби пройтися місцями, де базувалася його бригада. Зустрітися з місцевими, котрі підтримували військових тоді і лишаються поряд з війною досі, бо там їхній дім. Коли був військовим, зізнається, він не надто часто спілкувався із місцевими, а тепер — захотілося пізнати той світ ближче.

DSC_8143

***

СНИ З КРИМУ

Історії про втрачений дім, якого так не вистачає

Минуло чотири роки відтоді, як Росія окупувала Крим. Й чотири — відтоді, як безліч людей зібрали речі й залишили півострів, поїхавши в інші регіони України чи за кордон.

Дехто з них періодично навідується додому, але є й такі, хто з різних обставин не може ступити на рідну землю увесь цей час. Та навіть на відстані Крим залишається з ними — хоча б у снах і спогадах, бо цього не відбере жоден ворог. Ми попросили кількох переселенців поділитися своїми сновидіннями про втрачений дім.

***

І ОДИН У ПОЛІ ВОЇН

Навіщо бізнесмен, у якого забрали справу й дім, уперто продовжує боротися за життя рідного селища

До війни Володимир Весьолкін мав власну пекарню, кілька магазинів і невеликий будівельний бізнес. Мав стабільний прибуток і постійно вкладав кошти у розвиток виробництва. Але так звана «русская весна», що охопила Горлівку 2014-го, змінила життя бізнесмена докорінно.

DSC_8143

***

(НЕ) ЖІНОЧА СПРАВА

Історії жінок-військових з передової

Три монологи про мотивацію, будні війни, особливе ставлення і шлях повернення додому.

DSC_8143

***

НАЙЦІННІШІ ГРАВЦІ

Заради чого один ветеран не посоромився сісти на візок і як це змінило його життя

Важкі двері при вході на станцію метро «Дружби народів» — одна із десятків перешкод на щоденному шляху 47-річного Олександра Тарасюка. Не те щоби ті перешкоди його сильно засмучували, але доводиться пристосовуватись.

Два з половиною роки тому Олександр втратив ногу, воюючи на сході добровольцем. Але з того часу його життя змінилось так кардинально: чоловік закохався, одружився, знайшов нову роботу, а ще — почав займатися спортом.

Двічі на тиждень Олександр Тарасюк відкладає милиці вбік, аби пограти у баскетбол.

DSC_8143

***

ПРОТИ ПРИРОДИ

Як почувається природний заповідник, що опинився в епіцентрі війни, і чому курс його реабілітації триватиме десятиліття

У боях за Красний Лиман тут горів БТР бойовиків, в який поцілили українські військові. Горів іще три роки тому. Навіть Красний Лиман устиг за цей час втратити у своїй назві перше слово. А от запах гару, мовби привид, лишається тут досі. Кожного дня сонце розжарює пляму, знову і знову викликаючи цю примару з-під землі. Здається, вона тут надовго.

Тут — це в природному заповіднику «Крейдова флора», якому не пощастило бути панівною висотою — 70 метрів над річкою Сіверський Донець.

DSC_8143

***

ЗАГУБЛЕНІ

Чому українські ветерани добровільно йдуть із життя і чи можна цьому запобігти

Влітку минулого року міністр внутрішніх справ Арсен Аваков озвучив страшну цифру — близько 500 учасників війни на сході України після повернення додому добровільно пішли з життя. І це не дивно — за чотири роки бойових дій в країні так і не запрацювала державна програма лікування посттравматичного синдрому у ветеранів. А війна не полишає воїнів і вдома — одні вбивають себе повільно алкоголем, інші йдуть із життя швидко, обираючи самогубство.

DSC_8143

***

ОЧІ ВІЙНИ

Журналісти, які працюють на передовій — про страхи і перемоги, і про те, чи варто змінювати мікрофон на кулемет

Уже майже чотири роки фронтові новини — невід’ємна складова життя багатьох кореспондентів. Вони, як і військові, ризикують собою. Бігають під кулями та поміж мінами, моляться у бліндажах, аби іще раз пощастило. Пропускають крізь себе гіркі й щасливі історії з передової, щоб розказати їх вам. Втрачають і знаходять. І обіцяють їздити на фронт доти, аж поки не побачать перемоги.

DSC_8143

***

НА КРАЮ ДЕРЖАВИ

Що роблять мешканки прикордонного з Росією селища Троїцьке на Луганщині, аби й далі жити в згоді

Українське, російське, радянське сплелися в Троїцькому, як буває тільки на прикордонні. А троїчани навчилися своєрідної дипломатії і тактовності. Без них тут ніяк: коли одні пішли відвойовувати окуповану частину Донбасу, інші — поїхали на заробітки в Росію. При цьому всі мають родичів і там, і там.

Не маючи вибору, тутешні жінки взяли на себе роботу зі щоденного примирення. Аби життя в Троїцькому тривало й спільне існування й надалі було можливе. Роботу, звісно, неоплачувану і на повний день.

DSC_8143

***

НАЗАД ЗА ВЕСЕЛКОЮ

Історія колишнього директора школи з Дебальцевого, який через війну будує нове, майже студентське, життя у Києві

Василь Михайлович Саляк став наймолодшим директором школи №1 в Дебальцевому. Вчив чужих дітей географії та інших природознавчих наук, виховував своїх, ростив онуків. Мав квартиру, дачу, машину. Як сам каже — доживав своє. Та коли українські військові були вимушені покинути Дебальцеве, Василь Михайлович, наче знову студент, без копійки в кишені розпочав життя спочатку.

Над проектом працювали:

Тексти: Аля Гармаш, Дмитро Пальчиков, Євген Руденко, Ірина Андрейців, Ірина Кипоренко, Катерина Олексенко, Леся Дяк, Марічка Паплаускайте, Марія Педоренко, Олена Струк, Ольга Омельянчук, Остап Яриш, Роман Губа, Світлана Ославська, Тетяна Руденька

Фотографії та ілюстрації: Аліна Смутко, Анастасія Потапова, Анна Ільченко,  Анна Чуданова, Данил Павлов, Ірина Середа, Катерина Москалюк, Лєван Джахія, Олег Переверзев, Олександр Бондар, Роман Закревський, Надія Антонець

Літературна редактура: Ірина Климко

Редактура і координація: Марічка Паплаускайте

The Ukrainians

Текст The Ukrainians

Схожі публікації

3946 5

Збудувати майбутнє

Комунікаційна координаторка українського представництва Norwegian Refugee Council Тетяна Степикіна — про те, як міжнародні організації допомагають потерпілим від війни створювати бізнес та починати життя заново

02.02.2018 Ярослава Тимощук
3926 5

Вижити завдяки добру

Як волонтери допомагають літнім людям, які залишилися наодинці зі збройним конфліктом

15.01.2018 Тарас Прокопишин
13018 10

Справжній Громов

Чому хлопець, що почав воювати у 17 і швидко став командиром для удвічі старших бійців, ніяк не може повернутися з війни

18.06.2018 Ольга Омельянчук

Популярні публікації

28410 5

7 відмінностей між професіоналами й аматорами

Письменник і підприємець Джеф Гоінз про аматорів і професіоналів
07.12.2016 The Ukrainians
49747 5

Піаніно для Ніколя

Як «нездатному до навчання» хлопчику вдається перемагати у міжнародних фортепіанних конкурсах
13.04.2017 Катерина Олексенко
44441 12

Богдан Гаврилишин

Розмова із відомим українським економістом та громадським діячем
27.07.2014 Володимир Бєглов

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати