Змагання, в яких немає місця конкуренції

[Ця фотоісторія створена завдяки підтримці Спільноти The Ukrainians — сотням людей, які системно підтримують якісну незалежну журналістику. Приєднуйтеся!]

«Такої атмосфери братерства та сестринства, а також підтримки від конкурентів я не бачив на жодних інших міжнародних змаганнях», — каже документаліст Сергій Коровайний, який супроводжував українську збірну на цьогорічних Invictus Games. Днями українська команда повернулася з Канади, де виборола 32 медалі на змаганнях з адаптивних видів спорту серед ветеранів та військових, які зазнали травм або поранень під час служби. 

Україну цьогоріч представляли 35 спортсменів і спортсменок з реальним бойовим досвідом, які змагалися в 11 дисциплінах. Засновник Invictus Games принц Гаррі на відкритті змагань підійшов до збірної України та особисто привітав українських учасників. «“Ігри Нескорених” дають нам безцінний дар — бачити ваші усмішки знову. Це найважливіше», — сказав він у вступній промові, звертаючись до усіх команд.

На закритті також канадський прем’єр-міністр Джастін Трюдо окремо звернувся до української збірної: «Ви захищаєте свою Батьківщину щодня, б’ючись за демократичні принципи, які захищають усіх нас. Дякуємо вам! Ви надихаєте. Ми будемо з вами на кожному кроці до вашої перемоги». 

Спеціально для Reporters фотограф Сергій Коровайний зібрав серію знімків і поділився враженнями:

«Особливо запам’ятався випадок із командою Нігерії на змаганнях із плавання. Це була естафета, де пʼять учасників від команди мали проплисти по 50 метрів один за одним. Коли інші команди вже фінішували, четверта нігерійська учасниця лише стартувала. Їй дуже важко давалася ця дистанція, вона пливла дуже поволі, і раптом усі трибуни на величезному стадіоні заскандувати “Ni-ge-ria!”. Її фініш вітали так, ніби вона була переможницею. Ця підтримка — до мурах: незалежно від результату, всі віддавали належне зусиллям.

Нашу збірну сприймали особливо тепло — їх зустрічали як героїв, скандуючи “Слава Україні!”. Багато хто з інших країн-учасниць брав участь у бойових діях колись раніше, тож присутність українських воїнів, які щойно отримали поранення, захищаючи свій дім, викликала глибоку повагу.

Мене також зворушила історія Івана Лавринюка, який втратив зір у 2024 році. Разом із дружиною Танею, яка стала його “очима”, вони тримаються одне за одного. Я став свідком, як Іван учив свою 5-річну доньку Сашу плавати. Це був момент абсолютної довіри й любові. Він зняв темні окуляри, стояв у басейні — такий вразливий — і вчив свою донечку довіритися силі води. Я запитав дозволу зняти цей момент — і вдячний за згоду. Іван здобув друге місце в біатлоні, де стріляв на звук, що вражає ще більше. Він також брав участь у лижних перегонах і греблі.

Мене вразила атмосфера Invictus Games — простір, де військові з фізичними та ментальними травмами почуваються у безпеці. Тут кожен ставиться до іншого з повагою, не ставлячи зайвих запитань. Відчуття братерства і підтримки просто неймовірне».