Український спротив російському злу має багато вимірів. Перший і головний — це лінія фронту. Я не вважаю, що ми можемо говорити про культурний, економічний або дипломатичний фронт. Лінія фронту в нас одна. Там убивають російського ворога, гинуть і зазнають жахливих поранень наші захисники й захисниці. Але війна і смерть, яку вона несе, пронизують усе суспільне життя сучасної України.
Українська поетка та військова Ярина Чорногуз якось сказала мені жахливо точну фразу про власний досвід: «Ми навчилися жити в мирі з війною».
Та мені здається, що, на жаль, це можна сказати не лише про українських військових, а про всіх громадян і громадянок України.
Війна увірвалася в наше мирне життя і назавжди змінила його. Росіяни вбивають і катують мирних людей, ґвалтують українських жінок, депортують і намагаються зросійщити наших дітей, руйнують наші мирні оселі, школи, лікарні, бібліотеки, театри та інші заклади культури, знищують українські книжки, викрадають музейні колекції. Це геноцидна війна проти народу України. Росіяни не лише знищують нас фізично, вони вкотре намагаються знищити нашу історичну пам’ять, нашу мову, нашу культуру. Ця війна залишає жахливі сліди в усіх вимірах нашого життя. Ми вже ніколи не будемо такими, якими були до російського вторгнення. Але я вірю в те, що ми будемо, попри російську жагу знищити нас.
Наші втомлені обличчя
Наші обличчя сповнені болю і втоми. В очах притлумлений сум, але водночас надія на перемогу над російським ворогом і мирне життя після неї. На вустах гірка посмішка. Та крізь наші застиглі вилиці проступає контур нашої незламности. Росіянам нас не здолати. Злочинна зграя упосліджених рабів не переможе спільноту вільних людей. Ми відчуваємо до них не так ненависть, як огиду. Contrа spem spero. Без надії сподіваюся. Назва вірша геніальної української поетки періоду fin de siècle Лесі Українки промовляє до нас крізь століття.
Надія має здолати горе та сум навіть у безнадійній ситуації.
Ми здолаємо російське зло і житимемо в мирі та злагоді на власній землі.
Наші зруйновані будинки
Росіяни руйнують наші оселі. Вони бомбардують ракетами мирні квартали. Російські покидьки катаються танками в окупованих українських містах і розстрілюють будинки та школи. Вони нищать, бо, як їм здається, вони отримали безкарну змогу це робити. Нещасні російські потвори, що завжди скніли у рабстві, намагаються нав’язати нам у такий збочений спосіб свій огидний російський світ смерти. У деокупованих українських містах і селах я повсякчас чую від місцевих мешканців ту саму жахливу оповідку. Перше, що влаштовують росіяни, коли приходять, це катівня. Вони не приховують цього. Всі мають знати, де катівня. Страждання, жах і біль — питомі риси російського світу смерти. Руйнація і насильство — головні риси збоченого життя росіян.
Наші свіжі могили
Росія — це могила людства. Територія Росії — це територія смерти й ненависти до життя. Росіяни намагаються поширити цей жах поза межами своєї невдалої імперії. Вони сіють могили по нашій землі. Ми ховаємо наших героїв і героїнь. У кожному українському місті, містечку й селі вже багато могил тих, хто загинув на війні з росіянами. В деокупованих українських містах могили тих, кого вбили росіяни. І ми не знаємо точно кількости жертв російської аґресії, бо росіяни катують і вбивають, викидаючи тіла вбитих і закатованих українок і українців в очеретах, кущах, полях і лісах. Вони залишають і трупи власних військових на полях бою, бо для них людське життя нічого не варте, а тіло загиблого — просто зайвий мотлох.
Наші діти зазнали війни
Росіяни вбивають наших дітей. Від російських ракетних обстрілів гинуть наші діти, наше майбутнє. Але й долю тих дітей, яких росіяни не вбили, вони занапастили. Адже наші діти нестимуть жахливий досвід війни крізь усе своє життя і, на превеликий жаль, передадуть цей досвід власним дітям.
Лишень заради наших дітей ми маємо перемогти Росію. Усі російські злочинці мають бути покарані. На нашій українській землі має бути винайдена протиотрута російському світові смерти. На жаль, вона готується з нашої крови та наших сліз.
Та ми прагнемо не помсти, а миру та справедливости.
Цей текст створений завдяки системній читацькій підтримці. Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians і допомагайте нам публікувати ще більше важливих і цікавих історій.
Якщо ви хотіли б поділитися своїми думками, ідеями чи досвідами і написати колонку, то надсилайте листа на емейл — [email protected].
Погляди, висловнені у матеріалі, можуть не співпадати з точкою зору The Ukrainians Media. Передрук тексту чи його частин дозволений лише з письмової згоди редакції. Головне зображення — створене за допомогою технології штучного інтелекту у нейромережі Midjourney.
