Півфінальний матч Ліги Європи між донецьким «Шахтарем» та іспанською «Севільєю» завершився драматичною нічиєю для «гірників» — 2:2.
Після матчу гравці «Шахтаря» покидали «Арену Львів», опустивши голови і відмовившись говорити із пресою. Ця нічия сприймалась гравцями мов поразка.
Попри це «гірники» подарували гостям «Арени Львів» захопливий матч, сповнений гострих атак і непередбачуваних моментів. В історичному для Львова півфіналі Ліги Європи донецький «Шахтар» підтримували вболівальники з різних куточків України і навіть із сусідніх країн.
Хто були ці люди і чому вони вболівали за «Шахтар», який вже два роки не виступає на рідній арені, — у репортажі The Ukrainians.
Фактор Коноплянки
Українські шанувальники футболу чудово пам’ятають команду Унаї Емері, яка рік тому не дозволила дніпропетровському «Дніпру» під керівництвом Мирона Маркевича завоювати Кубок Ліги Європи. Тоді фінальний поєдинок турніру у Варшаві завершився рахунком 3:2 на користь андалусійців.
Після фінального матчу минулорічного розіграшу Ліги Європи ставлення українців до «Севільї» кардинально змінилося — з літа 2015-го року там виступає півзахисник збірної України Євген Коноплянка. Виступає не надто успішно – українець рідко потрапляє у стартові склади «Севільї», а місцеві журналісти наголошують, що на рахунку Коноплянки — від сили чотири дійсно хороші поєдинки за увесь сезон.
— Природно, що вболівальники вимагають від українського футболіста більше. У Коноплянки одна із найвищих зарплат серед гравців «Севільї» — 3-4 млн євро. Він переходив до Іспанії у статусі зірки, однак досі не розкрив свій потенціал на всі сто, — перед матчем на «Арені Львів» розмірковує журналіст відомого іспанського видання AS Даніель Лагос.
Натомість, додає Даніель, життєрадісний характер та природна харизма Коноплянки подобається фанам. Він вважається доволі популярним футболістом у Севільї, ніколи не відмовляє вболівальникам у фото або автографах. Даніель не дивується, що через це Євгена Коноплянку люблять також в Україні, і зокрема, у Львові.
Перед півфіналом Ліги Європи львівські фани жартома сперечалися: за кого ж вболівати — за Коноплянку чи за «Шахтар». Серед них — львів’янин Андрій. 32-річний чоловік прийшов на матч з друзями. До донецького клубу особливої симпатії не відчуває. Однак каже — саме у цю мить тішиться за «гірників».
— Людям, які сидять зараз на стадіоні, не потрібен «Шахтар». Їм треба видовище, їм треба Кріштіану Роналду або хоча б Євген Коноплянка з «Севільєю», щоб цікавіше було вболівати. Звісно, ті вболівальники, які приїхали зі Сходу, вони дійсно вболівають за «Шахтар», а от місцеві — ні, — переконує Андрій.
Тим часом донеччани видають фантастичний перший тайм. Пропустивши на шостій хвилині зустрічі несподіваний гол від іспанського півзахисника Вітоло, «гірники» зуміли заспокоїтись і взяти ініціативу у свої руки. Всередині першого тайму гол у ворота «Севільї» забив бразилець Марлос, а під кінець першої половини зустрічі перевагу подвоїв Тарас Степаненко — 2:1.
Марлос емоційно святкує взяття воріт. Фото: М. Волошин
А от гра Євгена Коноплянки не вразила ані гостей «Арени Львів», ані головного тренера Унаї Емері. Український футболіст на совість відпрацював перший тайм, намагався підтримувати атаки «Севільї». Однак ні результату, ні креативу до гри андалусійців не додав і на 58-й хвилині зустрічі покинув поле.
«Арена Львів» провела хавбека збірної України гучними оплесками.
Доля фан-сектору
Попри «коноплянкоманію», яка на кілька днів охопила Львів, трибуни місцевого стадіону щиро підтримували «Шахтар». Навіть тоді, коли м’яч опинився у Євгена Коноплянки, львівська публіка не соромилась освистувати атаки «Севільї». Звісно, найбільш активним та організованим супортом донецького клубу була невелика група представників ультрас «Шахтаря».
Один із лідерів львівського фан-руху «гірників» Денис переїхав до Львова два роки тому. Якраз тоді, коли розпочалися військові дії на Донбасі. З того часу Денис не пропускає жодного матчу рідної команди у Львові, і неймовірно тішиться, що за збігом різних обставин «Шахтар» виступає у тому ж місті, куди переїхав він. Однак потім поправляє — тішитись насправді немає чому.
Активна група вболівальників «Шахтаря» на стадіоні «Арена Львів» нараховує не більше 30-ти людей. Майже усі — переселенці з Донецька, хоча є у їх русі й кілька львів’ян. Хлопці та дівчата із фан-руху приходять на матч із символікою рідного клубу, банерами, прапорами, а також з інструментом, без якого неможливо завести жодну фанатську трибуну, — із клубним барабаном.
Попри те, що цього вечора «Арена Львів» приймала півфінал Ліги Європи, фан-сектор «Шахтаря» суттєво не поповнився. Денис пояснює, що переселенцям не так легко відпроситися з роботи, аби приїхати на матч. З початком військового конфлікту на сході донецьких фанатів розкидало по всіх куточках України.
— У Донецьку в мене було своє житло, тому я міг не переживати, якщо їхав на виїзд. Якби мене звільнили, то завжди було, куди повертатись. А зараз — ні. Втратиш роботу — автоматично втратиш можливість винаймати квартиру, — каже Денис, поправляючи комір своєї чорної вишиванки.
Історія донецьких ультрас у Львові — це історія самотності, але водночас унікальної відданості. Вони не стали своїми у столиці Галичини, однак стали абсолютно чужими для тих, хто залишився в Донецьку. І навіть клуб, за який вони кожного матчу зривають горло, не підтримує їх, додає Денис.
— Сьогодні для нас пам’ятний день — рівно два роки тому, 28 квітня 2014-го, ми провели останній проукраїнський мітинг в Донецьку. А потім все. Весна того року була важкою для нас. Пам’ятаєте, як «Донбас Арена» освистувала гімн України і кричала «Беркут! Беркут!»? Тоді ми зрозуміли, що вже ніколи не будемо жити, як раніше, — потупивши погляд, говорить Денис.
Однак півфінал Ліги Європи, куди несподівано пробився донецький «Шахтар», — це одна зі світлих сторінок у львівській історії донецьких вболівальників.
— Правда, якщо клуб таки вийде до фіналу, в Базель ми навряд чи поїдемо. Занадто дорого. А команда нас навряд чи візьме з собою, бо ультрас, в уявленні менеджменту клубу, — це проблеми. А кому потрібні проблеми?
Денис відволікається від розмови на гру, а тоді додає:
— Львів не почав підтримувати «Шахтар». Хіба стадіон навчився клубних кричалок, співає гімн «Шахтаря»? Люди приходять на видовище, на класний футбол, на суперників, на «Реал» з «Баварією». Як тільки «Шахтар» переїде на інший стадіон, далеко звідси, усі ці вболівальники швидко забудуть про донецький клуб. Чому ми продовжуємо вболівати за «Шахтар»? Бо це єдине, що в нас залишилось від Донецька.
Хто ж підтримував «Шахтар»?
Це запитання часто ставлять іноземні журналісти, приїжджаючи до Львова. Хто ж ці люди, які майже кожного єврокубкового матчу створюють аншлаг на «Арені Львів»?
Одразу знайти відповідь на це запитання, тим більше іноземцю, досить важко. Як і важко пояснити, чому деякі львів’яни принципово не ходять на матчі «Шахтаря».
Якщо спробувати звести риси постійних відвідувачів матчів «гірників» у Львові в один образ — то це буде чоловік років 30-40, який любить футбол, немає надто виразної клубної прихильності та приїжджає на матчі «Шахтаря» за яскравим видовищем. Але це буде досить розмитий і віддалений образ.
Для багатьох мешканців Західної України, які до цього ніколи не бували на домашніх поєдинках «Шахтаря», стадіон «Арена Львів» став місцем чудової атракції, куди приїжджають родинами, компаніями, запрошують друзів і беруть дітей. А потім довго розповідають своїм знайомим, про те, що бачили вживу матчі за участю справжніх футбольних грандів — «Баварії», «Реалу» або «Парі Сен-Жермен».
Проте не бракує і таких, що приїжджають з інших регіонів України, а то й з сусідньої Молдови і Польщі. І чим зірковіший суперник випадає «Шахтарю», тим більше таких гостей прибуває на «Арену Львів».
Ще кожного матчу можна зустріти глядачів, які приїжджають із непідконтрольних Україні територій. Ці вболівальники, зазвичай, не хочуть розмовляти із журналістами і на запитання «Звідки ви приїхали?» відповідають сухо і коротко: «Оттуда».
Це вже потім гості з Горлівки, Макіївки або Донецька розповідають, як скучили за клубом, згадують «Донбас Арену», ностальгують за минулими часами. І не говорять про політику. Майже ніколи.
Впродовж останніх сезонів, під час яких «Шахтар» виступає на «Арені Львів», між гостями стадіону діє невимовлена домовленість — не влаштовувати політичних суперечок. Мовляв, навіщо псувати перегляд матчу розмовами, де кожен у підсумку залишиться при своєму. І наразі ніби виходило — місця на одній і тій ж трибуні мирно ділили вболівальники з Донецька та Львова, із сіл Тернопільщини та заводів Макіївки, із Волині та Маріуполя.
До прикладу, 46-річний Олександр приїхав на футбол із Києва, хоча представляючись говорить, що сам із Донецька. До війни майже ніколи не пропускав матчі «Шахтаря», а от тепер вибратися на футбол — це і розкіш, і рідкість.
Чоловік відмовляється розповісти щось більше про себе. Його повністю переймає гра. Якраз біля воріт донецького «Шахтаря» Факундо Ферейра порушив правила у боротьбі з іспанцем Вітоло. Суддя призначив пенальті.
До м’яча підійшов французький нападник «Севільї» Кевін Гамейро, якому цього вечора все не щастило влучити у ворота «Шахтаря». Гамейро пробив впевнено, хоча й не дуже сильно.
«Арена Львів» затамувала подих…
І з важкістю видихнула. 2:2.
— Такий матч запороти, — спересердя сплюнув Олександр і з натовпом інших вболівальників повільно вирушив до виходу із опівнічної «Арени Львів».
І правда в тому, що важко уявити в Україні ще один такий стадіон і ще один такий клуб, який зможе нехай на кілька годин об’єднати спільною метою настільки різних, деколи абсолютно протилежних за світоглядом і переконаннями, людей. Навіть якщо ця мета не така вже й значна, але по-своєму важлива — вихід української команди у фінал Ліги Європи.
