Знаю, що треба сортувати і здавати сміття, але ніяк себе не змушу. Що робити?

1) Навіщо взагалі сортувати сміття?

Все просто — аби його стало менше. Сортоване сміття можна переробити — воно автоматично перестає бути сміттям, а натомість стає корисною сировиною. Якщо ви все скидаєте в одну купу, багато сировини втрачає свою цінність.

У європейських країнах переробці підлягає 50-60% сміття. В Україні ж друге життя отримує лише 4% відходів. Тож не дивно, що ми входимо в число країн із найбільшими обсягами утворення та накопичення відходів — 12 млн тонн побутового сміття щорічно. Уявіть, українського сміття назбиралося уже стільки, що ним можна засипати більш як половину Азовського моря. Не мало, правда ж?

Тому пасувало б ситуацію нарешті вирішити. І не лише державі, а й самим громадянам. Звичка українців змітати усе сміття в один контейнер має відійти в минуле.

2) З чого починати?

Головне, що потрібно — це розуміння необхідності сортування. А далі — трішки самонавчання, плюс — організація процесу у себе вдома/на роботі.

Наперед варто дізнатися, куди саме можна здавати відсортоване сміття. Бо якщо із пластиковими пляшками проблем не мало б виникати, то з мішками поламаних іграшок буде складніше. Без цього знання матимете шанс потрапити у ситуацію, коли рік збиратимете щось, а потім виявиться, що у вашому місті пункту прийому чи контейнера саме для цих відходів взагалі немає.

Що і як (помите чи ні, бите чи ціле) сортувати залежить від можливостей кожного міста.

3) То як дізнатися, куди і що саме можна здати у моєму місті?

Не відображає 100% інформації, але початківцям дуже пригодиться Мапа відходів: тут ви обираєте населений пункт і категорію відходів, які хочете здати (наприклад, одяг), і мапа видасть вам кілька конкретних адрес. Перед тим, як вже спакуєте сировину, бажано, аби ви передзвонили за вказаним номером у той пункт збору і з’ясували реальний режим його роботи.

Якщо ж вашого містечка на мапі немає, у вас є кілька варіантів дізнатися, де здати ту чи іншу сировину. По-перше, джерелом інформації можуть стати двірники. По-друге, про точки прийому різної сировини мають знати екологічні громадські організації, що є у вашому населеному пункті і займаються цією проблематикою.

Щось повинні знати і органи місцевого самоврядування. Щоправда, вони допоможуть лише з офіційними пунктами збору, а ліцензії мають далеко не усі.

Ну і останній варіант, але інколи найдієвіший, — запитайте у безхатька, куди нести пляшки і макулатуру. Можете і йому делегувати свою сировину. Звичайно, лише у тому випадку, якщо упевнитесь, що він не викине усього цього добра за найближчим поворотом.

4) Які є принципи сортування? Що до чого складати?

Загальне правило просте — усе має бути чистим і сухим.

Також усе має бути максимально компактним. Аби не здавати повітря, пластикові пляшки й коробки треба максимально стиснути. Це стосується і всіх картонних коробок — їх теж потрібно стискати.

Щодо організації процесу, то тут все не так складно, як здається. Усе залежить від того, як багато житлових метрів ви готові віддати на сортування сміття. Якщо мінімально, то у приміщенні маєте знайти місце для кількох умовних контейнерів: один — для пластику, металу та скла, другий — для паперу, третій — для поліетиленових пакетів (славнозвісний «пакет з пакетами»). Плюс залишається звичайне сміттєве відро для решти відходів. І не забувайте окремо складати батарейки (їх, до речі, здавати найлегше — можна просто залишати у спеціальних скриньках у багатьох мережевих магазинах).

У паперовий контейнер, зауважимо, можна складати газети, журнали і навіть картонні ящики. А от паперові серветки, кухонні рушники, наклейки, коробки від соку, молока чи йогурту не є вторинною сировиною як папір. Стікери від цукру теж не є папером, бо мають всередині хоч і тонку, але плівку, тому вони непереробні і кидати у контейнер з папером їх не можна.

5) Що означає маркування на етикетках різних товарів? Воно може допомогти у сортуванні?

Так. Коди переробки є універсальними знаками, що використовують для ідентифікації матеріалу, з якого виготовлений предмет чи елемент. Ці «закарлючки» якраз для того, аби сприяти процедурі сортування для подальшої вторинної переробки.

Символи є на батареях, акумуляторах, біоматеріалах, на склі, металі, папері та пластмасі. Щоправда, їх досить багато і запам’ятати усі не так просто. Аби полегшити собі життя, можете видрукувати табличку із кодами, почепити її у зручному та видному місці на кухні й почати привчати себе і своїх близьких до якісного сортування.

6) А який вигляд моє сміття матиме після переробки?

Будемо відвертими, ви його не впізнаєте 🙂 Дизайнери за великі гроші продають те, що раніше було у вашому сміттєвому баку: сумки з корків, модні стільці або навіть абажури. Та все ж більшість сировини потрапляє на заводи.

З макулатури виготовляють туалетний, газетний та звичайний папір, а ще технічний і покрівельний картон. Також сучасні технології дають змогу перетворювати макулатуру на тканину.

Із пластикових пляшок спочатку роблять спеціальні гранули, а вже з них можуть виготовляти безліч всього іншого — від таких самих пляшок та іншої тари до тканин, одягу й іграшок.

Скло миють, подрібнюють разом з іншими піском та вапном і плавлять у печі, а тоді розливають у форми. Так отримують нові пляшки, слоїки й інші скляні предмети. Крім того, отриману сировину можуть використовувати на виробництві абразивів, керамічних виробів, ізоляції, плитки та цегли.

З покришок різними методами добувають газ, паливо. Альтернативний варіант переробки шин — подрібнення на крихти. Їх потім можна використовувати для виготовлення килимків для підлоги, підошов для взуття, покриття для тенісних кортів і, головне, у покритті доріг.

Із використаних батарейок дістають цінні матеріали — цинк, марганець, вуглецеві сполуки, нікель. Заводи зацікавлені у їхній переробці, бо це в рази дешевше, аніж виготовляти нову батарейку.

7) До речі, а чому батарейок взагалі не радять викидати зі звичайним сміттям? Вони якогось особливо засмічують довкілля?

Батарейки лише на вигляд маленькі й невинні. Насправді одна пальчикова батарейка, викинута у відро для сміття, потрапляючи на сміттєзвалище, забруднює важкими металами близько 20 квадратних метрів землі. У лісі це територія проживання двох дерев, двох кротів, одного їжака і декількох тисяч дощових черв’яків!

Усе тому, що батарейки містять важкі метали, які навіть в невеликих кількостях можуть заподіяти шкоду здоров’ю людини. Після викидання батарейки її металеве покриття руйнується, а важкі метали потрапляють в ґрунт і ґрунтові води. З ґрунтових вод ці метали можуть потрапити в річки і озера або в артезіанські води, які використовують для питного водопостачання.

8) А я можу заробити грошей на сортуванні сміття?

Насправді, великих статків з цієї справи ви не матимете. Розцінки у Києві в середньому такі:

— кришечки від пластикових пляшок — 5 грн/кг;

— поліетилен, пакувальна і стретч-плівка — 4 грн/кг;

— пляшки для кулера, поліетиленові флакони і каністри, ПЕТ-пляшки, пластмасові ящики і меблі —3 грн/кг;

— газетно-книжково-журнальна макулатура, картон, паперові втулки, гільзи — 1,50 грн/кг;

— ганчір’я, склобій — 0,30 коп./кг;

— алюмінієві бляшанки з-під пива, газованої води — 20 коп. /штука;

— зношені автомобільні шини і пошкоджені дерев’яні піддони — 15 коп./штука.

9) Гаразд, я сортуватиму сміття удома, але комунальники однаково звалять його на одну купу. В чому ж сенс?

Наразі, так часто й трапляється. Але нерідко причина у нас самих. Бо хтось не додивиться, а хтось — просто так може викинути пакет зі змішаними відходами у контейнер з папером. Тому вже на місці перевізник оцінює якісь «сортування» у контейнерах і може прийняти рішення збирати все в одну «купу».

Але це не привід опускати руки. По-перше, відсортоване сміття вже зараз продається як вітчизняним, так і закордонним підприємствам.

По-друге, ситуація поступово буде змінюватися. Після Грибовицької трагедії у Львові питання стихійних звалищ і необхідності сортування набуло особливої актуальності. І ми маємо бути готовими до змін і виховувати у собі нові звички попри діяльність/бездіяльність влади. Бо поки що ситуація така, що навіть у спеціально встановлені нові і красиві сортувальні сміттєві баки люди часто скидають усі відходи.

10) Що робить держава, аби змінити ситуацію?

Здебільшого поки що лише обіцяє. Із тими законами, що маємо, сміттєпереробні заводи будувати країні невигідно — вони, скоріш за все, будуть збитковими, оскільки, до прикладу, не можуть впливати на власні тарифи.

Відтак, в Україні тільки нещодавно створили Наглядовий комітет з розробки національної стратегії поводження з відходами, а Мінекології розробило новий законопроект «Про відходи», спрямований на те, аби заповнити прогалини в українському законодавстві відповідно до європейських підходів.

Крім того, згідно з чинним законом «Про відходи», утворювачі відходів зобов’язані укладати договір про їхнє вивезення та забезпечувати роздільне збирання, однак в Кодексі України про адміністративні правопорушення чітко не вказано покарання за порушення цієї норми. Єдина стаття, яка може регулювати роздільне збирання відходів, визначає покарання за порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою досить нечітким формулюванням, а тому притягнути до відповідальності підприємців майже неможливо.

11) Чи можуть щось змінити пересічні громадяни?

За останні роки суттєво побільшало людей, які почали сортувати сміття в себе вдома. Водночас виникають десятки громадських ініціатив, які популяризують сортування сміття. Активісти проводять чимало акцій. Наприклад, закликають не брати у супермаркетах того, чого потім не зможете відсортувати, та відмовитись від пакетів, натомість пропонують ходити із власними еко-торбами. Аби у Львові стало менше склянок з-під кави чи чаю, з десяток кафе у місті дають знижку 5-10% на напої, якщо клієнт прийшов зі своїм термосом чи горнятком.

Про ефективність діяльності кожної окремої людини може свідчити, наприклад, той факт, що за перші два тижні, відколи у столиці почали приймати на переробку поліетиленові пакети, кияни здали більш як 20 тонн такої сировини.

12) Поки сміттєпереробних заводів немає, чи є спосіб утилізувати сміття самостійно?

Теоретично є, хоча це і геть непросто.

Американські вчені виявили хробаків, які можуть харчуватися пінопластом. У лабораторії 100 черв’яків щодня поїдали 34-39 міліграмів пінопласту. Таке меню ніяк не вплинуло на здоров’я черв’яків — вони виявилися такими ж життєздатними, як і контрольна група, раціон якої ніяк не змінився. Тому, як варіант, можете завести кілька десятків хробаків і підгодовувати їх собі на радість.

Також у природі можна знайти бактерії, наприклад, земляну бактерію роду Pseudomonas, що здатні перетравлювати штучний пластик природним шляхом. Але все не так просто. Щоб мікроорганізми почали робити свою справу, для них треба створити певні умови: такі як висока температура та ультрафіолетове освітлення.

13) А чи не можна просто спалити сміття у себе в дворі?

Ми не радимо, а надзвичайники взагалі забороняють це робити. Навіть дим від горіння сухої трави і листя містить усі отруйні речовини, які вбирає у себе трава і листя протягом літа: це сполуки свинцю, ртуті та інших важких металів.

Що вже говорити про побутове сміття. Густий чорний дим від тління одноразового посуду, пакетів, упакувань містить канцерогенні речовини — поліароматичні вуглеводні (ПАВ). Гума, згоряючи в багатті, крім ПАВ, виділяє канцерогенну сажу й окиси сірки, що викликають респіраторні захворювання. Обрізки лінолеуму, шкірозамінників, церата, пластмасові дитячі іграшки, відра виділяють під час згоряння не менш як 75 потенційно небезпечних речовин. Деякі з них можуть сприяти виникненню злоякісних пухлин.

Єдиний варіант, щоб сміття горіло, — лише на сміттєспалювальному заводі з дотриманням усіх норм. Тоді з цього можна отримати і користь. Наприклад, у Німеччині більша частина сміття саме згорає. Пара надходить на електростанції, де змушує працювати генератори. Тому 1/5 домогосподарств Берліна отримує електроенергію саме з таких сміттєспалювальних заводів. Інший варіант утилізації — ферментація, коли зі сміття отримують майже чистий метан. Ним, наприклад, заправляють сміттєзбиральні машини чи громадський транспорт.

14) Здається, зрозуміло. А до чого тут, власне, океан?

Це наш останній аргумент. Чули ви чи ні, але з нашого з вами сміття у Тихому океані вже утворилось кілька «водних сміттєзвалищ», найбільше з яких навіть називають сміттєвим континентом між Аляскою і Гавайськими островами. Його площа, за різними підрахунками, коливається від 700 тисяч до 15 мільйонів км². А це більше, аніж площа Європи!

Від того сміття вже загинув не один мільйон організмів.

То як, починаємо сортувати?