Хвиля, порожнеча, простір: як пише нобеліатка Енн Карсон

Це аудіо створене за допомогою ШІ

Ми створили цей текст за підтримки наших амбасадорів та амбасадорок

У Британії є почесна посада поета-лауреата — автора, що стає таким собі уособленням поезії на цілих десять років. Нобеліат — це втілення літератури на рік і майже гарантоване потрапляння у канон на довше. А ще тема для обговорення у новинах, герой дня, той, чиї книжки у сотні разів піднімуться в топах пошуків упродовж наступних годин. Нобеліат уособлює ідею високої полиці, живої класики. Він — стовп канону, який має шанс потрапити якщо не в шкільну, то в університетську програму. Недарма премію дають тільки живим: у наші непрості, а часом і цинічні часи незайвим буде нагадати, що десь поруч мешкають генії. Або принаймні ті, кого вважають гідними обговорення.

У мене є давня традиція: я ніколи не називаю лауреатів заздалегідь, бо вже кілька авторів, яких принагідно згадала перед оголошенням, того самого року померли. Ні, я не забобонна, просто не вгадую — за винятком торішнього Ласло Красногоркаї. Не назвала і цьогоріч. Ставила на Енн Карсон, але попередньо нічого про неї не писала. Виявилося, що дарма. Енн Карсон — канадська поетка, есеїстка, викладачка, а ще людина, яка живе у кількох темпоральних вимірах: сучасному, де тривають сміливі формальні експерименти в поезії, і в античності, де Евріпід, Софокл та Есхіл ставлять свої трагедії.

Своїм життям Карсон зшиває ці епохи: через переклади, взаємодію з традицією, переспівування міфів. Античність здатна наблизити до нас теперішнє, запропонувати свіжий погляд на знайомі речі, розчулити, врешті-решт, роздратувати. Час у текстах Енн — не дистанція, яку годі подолати, а площина, яка розгортається просто на наших очах.

Майбутня нобеліатка здобула освіту в Університеті Торонто, а згодом викладала літературознавчі дисципліни у вишах США та Канади. Греку для себе відкрила ще у старшій школі, роман з античністю триває й досі. Дисертація Енн зосереджена навколо ідеї еросу у Сапфо. Солодкий смак любові неодмінно має відтінок гіркоти: прагнучи коханого, воліємо відновити втрачену цілісність, але приречені лишатися відокремленими, адже межі між нами апріорі неподоланні. «Кожен-бо з нас є половиною людини, розділеної на дві камбалоподібні частини — з однієї дві. Тому кожен вічно шукає своєї половини», — міркує у Платоновому «Бенкеті» Аристофан. В Аристофана в усьому винуватий Зевс — йому з цим простіше. Карсон у своєму блискучому дослідженні «Ерос: солодко-гірке» пише про іншу траєкторію почуття: від закоханого до коханої істоти, далі «рикошетом до самого закоханого — і тої порожнечі, якої раніше не помічав». Прагнення породжує лакуну всередині, нестача тягнеться до цілісності.

Якби не кохали, ми б не знали, що не є повнею.

Перша поетична збірка Карсон «Короткі розмови» — це 53 фрагменти, в яких авторка описує розрізнені речі та ідеї, споглядаючи їх під неочікуваним кутом. «Хтось розсипав у повітрі пташині крики, мов коштовності», — пише вона у «Короткій розмові про “Le Bonheur d’être bien aimée” (Щастя бути коханою)». «На стіні можна писати риб’ячим серцем — усе через фосфор», — зазначає в «Короткій розмові про прихисток». «Ви бачили її матір по телевізору? Вона казала прості, болісні речі. Вона казала: “Я вважала цей вірш чудовим, але він завдав мені болю”», — міркує поетка про втрату у «Короткій розмові про Сільвію Плат». Енн пропонує глянути на Ноя не як рятівника людства, а як на затятого колекціонера «всіх речей на світі». У мертвих авторка бачить тих, хто прагне любові і хоче, аби ми на них озирнулися. Спроба поєднати далекі речі — це мистецтво колажування, в якому Карсон досягла найбільшої вправності.

Збірка «Чоловіки у вільний час» — це гра з поетичною формою на різних рівнях: епітафії, есею, рефлексії. Герої збірки — Джон Донн і Джотто, Едіп і Емілі Дікінсон, Едвард Гоппер і Сократ, Бертольд Брехт і Лонгін, а ще батьки письменниці. Вірш «Батьків старий синій кардиган» починається словами: «Тепер він висить на спинці кухонного стільця — / там, де завжди сиджу я, / — так само, як колись висів на спинці стільця, де завжди сидів він». Це історія тяглості пам’яті й успадкування болю, історія світу, що лишається спорожнілим під місячною кісткою в небі (не знаю, як краще передати містку фразу «moonbone in the sky»). Оповідачка згадує дитинний вираз батькового обличчя, і це мить, коли ролі назавжди змінюються: тепер вона змушена опікуватися татом, хворим на Альцгеймера.

Тему втрати Карсон продовжує у збірці «Скло, іронія та Бог», де найпомітнішим є автобіографічний «Скляний есей» у віршах. У цьому довгому тексті Карсон міркує про кінець стосунків і про вічну спостерігачку Емілі Бронте, а ще перераховує симптоми «чогось на кшталт деменції», від якої потерпає тато. Так «кора головного мозку» та «гіпокамп» стають частиною поетичної реальності: авторка вириває їх із лікарняної картки і поміщає в інші обставини. Людина триває, поки оповідь про неї триває, — можливо, тому текст такий довгий. Батько втрачає пам’ять від Альцгеймера — донька фіксує моменти їхньої близькості. Втім, фіналу ще нікому уникнути не вдалося. Кінець — це коли вітер очищує кістки «сріблясті й необхідні», і тут ідеться не про конкретне тіло, а про тіла геть усіх, тіло колективне, що «вийшло зі світла». Замикається цикл творення, матеріальне повертається до трансцендентного. Враховуючи античну підкладку творчості Карсон, я шукала б це тіло серед сузір’їв: справжні герої стають небесними світилами.

Енн часто відсторонюється від звичного заради очудненого погляду на світ, пише про складне легко, а часто й іронічно.

В поезії Карсон серйозна і навіть трагічна історія має відтінок абсурдизму. Як написав журналіст «New York Times Magazine» Сем Андерсон: «Наші сучасні земні категорії надто штучні й спрощені, аби вмістити ту справжню істину, яку вона прагне донести». Тема античності розкривається і в одному з найважливіших творів нобеліатки — «Автобіографії Червоного», що є переосмисленою історією Геракла та Геріона. Для античності ці двоє — затяті суперники: герой та монстр, умілий крадій і жорстокий господар, звитяжний син бога і огидне чудовисько, якого не шкода. Дихотомія відома й оспівана багатьма авторами, зокрема поетом Стесіхором, чиї фрагменти Карсон бере за основу. Втім, поетка не просто переспівує відомий міф на сучасний манір, а подає його крізь геть іншу оптику: з історії драматичного протистояння народжується оповідь про кохання і втрату, жорстокість і насильство, інакшість і прийняття. Саме жанрове визначення «роман у віршах» втілює ідею, що немає жодної чіткої межі між прозою та поезією, як і немає вододілів між минулим і теперішнім.

Збірка «Краса чоловіка» розповідає історію «у 29 танго»: від підліткової закоханості до розвитку любові та, врешті-решт, розпаду шлюбу. Довгі рядки чергуються з короткими — і це синкопа, ритміка танго, де затяжний, повільний рух перемежовують короткі уколи: «Врода. Жодної великої таємниці. Не соромлюся сказати, що любила його за вроду. / І любила б знову, / якби він опинився поруч. Врода переконує». А ще це чергування повноти і нестачі. У книжці «Ерос: солодко-гірке» Карсон пише про нестачу, від якої потерпає закоханий, бажаючи цілісності. У «Красі чоловіка» така нестача відчувається навіть на рівні форми. Любов як інтенційна спрямованість протистоїть любові як привласненню. Чоловік, ідучи від дружини, забирає її записники — ті, в яких вона записувала власні думки. Він привласнює чужі репліки: наприклад, починає лист коханці фразою з Гомера, що її записала нараторка. Звертання до традиції не дорівнює паразитуванню на цій традиції, адже діалог передбачає поєднання власного бачення і поваги до претексту. Паразитування ж — це спроба забрати в іншого голос.

Збірку «Nox» присвячено Майклові, братові Карсон, що багато років подорожував світом і майже не підтримував зв’язків із родиною. Видання виглядає як довга біла гармошка — одночасно експеримент із формою та відсилання до традиційного способу зберігати рукописи у рулонах. Це колаж з ілюстрацій, нотаток, світлин речей з Майклових подорожей і навіть словникових статей із поясненням латинських слів. Останнє — не так загравання з античністю, як ключ до розуміння книжки. Слова, що їх тлумачить Карсон, взято з вірша Катулла про смерть брата: Енн мала поїхати до Майкла у Данію, але не застала його живим. Авторка змушує нас уповільнитися, зосередитися на визначеннях і так віддати данину мертвим. Щільні уривки перемежовують майже порожні аркуші, що створює відчуття нестачі, браку слів. І знову йдеться про порожнечу, розчинення у просторі. Від клаустрофобії ми переходимо до агорафобії — і жодної хвилини не почуваємося комфортно. Поетка не прагне зробити читачам приємність, але завжди лишає простір для нашої уяви.

Енн Карсон — письменниця просторова: їй властиво лишати у текстах прогалини, вільні місця, недомовки.

Так у вірші «Едді» з книжки «Хибна Норма» (помітили, як часто письменниця працює з оксимороном як прийомом?) Карсон уриває оповідь на моменті перипетії, найбільшого напруження. Цю лакуну читач мусить заповнити самостійно. Історія недорозказана тригерить нас більше за яскравий фінал. Аналізуючи цю збірку, критики пишуть про відчуття хвиль, припливів, підводних течій — і це пов’язано насамперед з постаттю Вірджинії Вулф. Так само як модерністський потік свідомості Вулф, поезія Карсон накриває нас з головою, а потім відступає, лишаючи відчуття спустошення. Знов ідеться про чергування неймовірно щільного тексту і порожнечі. В «Едді» Карсон цитує ще один претекст: фразу німецького поета ХХ століття Ернста Майстера: «DENK ES GENAU» — «Думай точно». Втім, гадаю, ключ до розуміння сховано у попередніх рядках з вірша Майстера: «Вічність — / хибному розумінню вона здається / майже об’єктом. / Але насправді це — / нескінченний, / плинний, швидкий рух». Вічність для Карсон — це погойдування на хвилях існування.

Колись Т. С. Еліот сказав, що класика неодмінно пов’язана з поняттям зрілості культури. Цю думку я поширила б і на Нобелівську премію з літератури. Звісно, йдеться не про те, що література, в якій немає нобеліатів, є незрілою. Радше премія є маркером визнання цієї зрілості з боку консервативної та дуже обережної спільноти професійних читачів. Канадську традицію сьогодні знову визнали. У нас — все попереду.

Читайте до теми