Сергій Костинський: як воює батальйон «Серафими»

1.

У Костянтинівці поранили одного з його бійців. Суміжники відмовили в евакуації броньованою машиною — надто небезпечно через велику активність дронів. Тож хлопці взялися виносити непритомного пораненого пішки — до точки евакуації. Командир роти телефонував Костинському: боєць втрачає свідомість, треба поспішати.

З командного пункту оператори відстежували перехоплення відео з FPV противника — чекали на вікно. Тим часом евакуаційна машина стояла на точці у повній готовності. Коли дронів поменшало — дали команду на рух. Виїзд і повернення зайняли п’ятнадцять хвилин. Усі живі.

«Це як пірнути головою у воду. У тебе немає вичерпної інформації та часу для рефлексії. Ти просто маєш це зробити», — говорить 44-річний командир батальйону «Серафими» Сергій Костинський. Ця історія — один із прикладів того, як працює підрозділ, який він будував за власним переконанням: воювати технологіями, а не людьми.

2.

Сергій Костинський виріс у Криму — і знає, чим закінчується прихід росіян. Після анексії 2014-го виїхав до Києва, працював у медіа, був членом Національної ради з питань телебачення і радіомовлення — забезпечував заборону російських каналів, розвивав Суспільне, розбудовував українське мовлення на підконтрольних та окупованих територіях. Публічна людина з чітким розумінням загрози, якої можна чекати від ворога.

24 лютого його розбудила мама — подзвонила о п’ятій ранку. «Синку, почалась війна». Мозок говорив їхати. Совість — ні. «Навіщо тікати, якщо ти не зможеш із цим жити? На війні я можу загинути як людина, а якщо відмовлюся — як особистість».

Того ж дня він пішов на Лаврську, 16, де створювався новий батальйон територіальної оборони і куди сходилися всі, кого не приймали військкомати, — абсолютно цивільна людина без жодного військового досвіду. Перші 15 хвилин на війні — інструктаж, як розбирати і збирати РКК-74. Посада — стрілець-кулеметник. Разом із ним були його земляки — кримські татари Юсуф Куркчі та Ельнур Амєтов. «Коли треба було поповнювати третю стрілецьку роту, то їх відібрали туди. А я побачив на шикуванні їхні очі — і зрозумів, що мушу бути з ними поруч, бо знаю і кримськотатарську, і українську ментальність, особливості культури, традицій, правил, мав бути медіатором, щоб хлопці швидко здружилися».

Чотири роки по тому він командує батальйоном, який пройшов Харківщину, Запоріжжя, Сумщину — і зараз працює на Донеччині.

«Серафими» — підрозділ, який Костинський разом із побратимом Віктором Жуковим почали будувати з осені 2023-го, спираючись на свій військовий та менеджерський досвід.

3.

Костинський каже, що вони завжди мали високий рівень недоукомплектованості — і це свідома позиція. Головний критерій відбору один: небайдужість. «Якщо людина думає, як тут пересидіти війну, то ми точно не такий батальйон». Багато мобілізованих пройшли через підрозділ і пішли далі — через байдужість, конфліктність чи невідповідність вимогам.

Але ті, хто залишаються, точно на своєму місці. Ірина Вельська прийшла після офіцерських курсів. Костинський не побачив її на посаді командира взводу — надто ввічлива й інтелігентна. Натомість, після довгого шляху служби й набуття досвіду, призначив командиром відділення на командному пункті. Тепер вона у батальйоні батл-капітанка з рекордною кількістю знешкоджених ворогів.

Таких людей він шукає цілеспрямовано — тих, хто розуміє технології і вміє щось робити руками. У майстерні служать схемотехніки, інженери, програмісти — вони не лише ремонтують дрони, а й тестують власні інновації.

Серце командного пункту — сучасні українські військові онлайн-платформи. Наприклад, «Дельта» — в режимі реального часу показує ситуацію на полі бою, завдяки їй накопичуються та систематизуються розвідувальні дані, плануються операції, фіксуються ураження. «Вежа» — розробка ТрО, яка дозволяє мати доступ до всіх можливих стрімів з розвідувальних та ударних безпілотників. Все, що оператори бачать на екранах кімнати ситуаційної обізнаності, йде через неї. Разом ці дві системи та багато інших дають можливість розуміти ситуацію в більш-менш повному обсязі та керувати боєм дистанційно і точно.

4.

Жорстка управлінська вертикаль — але з людським обличчям. Так Костинський описує культуру свого підрозділу. Ніякого сексизму, шовінізму, ніякої девіантної поведінки. «Ви на підводному човні. Навчіться домовлятися».

Це стосується всіх — незалежно від статі, походження, характеру. Він каже, бувало, що люди, яких він особисто не сприймав, у бойових умовах виявлялися найефективнішими. «Коли ти формуєш такий колектив, ти формуєш середовище, яке приймає різних людей. І всі працюють разом задля спільної мети».

Кожне травмування, поранення — розбір. Приїжджають усі: командири підрозділів, заступники, медики. Збирають факти за свіжою пам’яттю. Найчастіша причина — хтось діяв недостатньо швидко. «З машини не виходять — з машини вистрибують».

5.

Ще влітку 2022-го на Херсонщині, коли вперше взяв участь у повноцінних бойових діях, часом, зізнається Костинський, було страшно. Але настрій, каже, мав бойовий. Тоді він ще був командиром стрілецького відділення.

Усі бійці відділення, з якими починав, — живі. Майже всі вже вдома: хтось через здоров’я, хтось за сімейними обставинами. «Я щасливий. Більше я не переживаю за них».

Тепер Сергій переживає за інших. «Я люблю своїх людей і хочу після завершення війни повернути їх додому живими».

6.

Війна обпалює. Костинський бачив це — як приходить озлобленість, як у декого з’являється азарт до вбивства. Він свідомо будував підрозділ від протилежного.

«Серафими — це найвищий чин янголів, носії любові. Я не бачу нас як людей, які несуть ненависть. Ми любимо свої сім’ї, свою мову, свою культуру — і тому стали на захист. Без любові ти не можеш нікого захищати. Ти ж не найманець».