Вийти сильнішими
Це аудіо створене за допомогою ШІ
Цей есей ми створили у співпраці з організацією Ukraine WOW для виставки «Той день», присвяченої 35-річчю незалежності України
Я — військовий, тому про Україну майбутнього думаю як про завдання: яке військо я маю передати наступним поколінням.
Це означає командувати військом сьогодні й робити його сильнішим на завтра. Ми не можемо чекати кращого моменту для змін. Маємо воювати, вчитися і змінюватися одночасно.
Ми часто думаємо про майбутнє як про щось, що буде колись — через рік, через п’ять, через тридцять п’ять. Але майбутнє починається сьогодні. Ми формуємо його кожним рішенням, кожною дією, кожною людиною, яку навчаємо, кожною технологією, яку створюємо.
Це стосується не лише війська, а всього нашого покоління.
Якщо сьогодні ми бережемо людей — матимемо сильних воїнів. Якщо будуємо довіру — матимемо бойові підрозділи, здатні діяти разом. Якщо розвиваємо лідерство — матимемо тих, хто не розгубиться перед черговим викликом, згуртує і поведе за собою. Якщо створюємо технології та дозволяємо проявитися нашим гнучкості й творчості — матимемо перевагу там, де ще вчора її важко було уявити.
Якщо Україна майбутнього стикнеться з новими загрозами, її народ має бути готовим стати військом. Так ми маємо перейти від армії військовослужбовців до війська захисників — країни, яка сама здатна зібрати свою силу, коли це потрібно.
Сильніша Україна починається з простого: це країна, яка шанує і береже своїх людей. Війна навчила нас: людина — не ресурс. За кожним рішенням командира — десятки життів: бійця, його родини, друзів. Це знання не має забутися, коли замовкнуть сирени, у містах побільшає ветеранів, а знайомі вулиці стануть Вулицями імені Знайомих.
Правда. На фронті прикрашена доповідь коштує втраченого часу і життів. Тому я розвиваю культуру, в якій командир хотітиме говорити правду, навіть незручну. У мирному житті ціна брехні менш очевидна, але руйнує вона так само. Бути чесним зі собою теж важливо: визнавати помилки й виправляти їх швидше, ніж вони встигнуть повторитися. Так зараз вчиться наше військо, так має вчитися держава.
Справедливість. Кар’єра людини і у війську, і в цивільному житті має залежати від професійності та досягнутих результатів, а не від зв’язків чи попередніх посад. Країна, яка дає силу найкращим, переможе країну безсилих і безвольних.
Довіра. Сильна футбольна команда знає план гри, задум тренера, свою роль та ролі інших. Довіра панує під час тренувань і змагань. Футболіст, який побачив можливість забити гол, не питає дозволу. Тренер під час матчу не керує кожним рухом гравця. Так само я намагаюся зробити в Збройних силах. Цей підхід у військових називається mission command — коли пояснюють не кожен крок, а результат, якого треба досягти, і навіщо він потрібен. А далі довіряють знайти найкращий спосіб це зробити, навіть коли ситуація змінилася. Основа цього — компетентність і взаємна довіра.
Наша перевага сьогодні, яка також закладає фундамент війська майбутнього, — швидкість рішень, технологій, адаптації. Сьогодні поруч із піхотинцем воюють інженер та програміст, а ідея з передової стає серійним виробом за місяці. Цю швидкість не можна втратити: технології, які зараз рятують життя на фронті, завтра мають працювати на економіку, на розвиток країни.
І ще одне, без чого майбутнього не буде, — пам’ять. Ціну цієї війни заплатили конкретні люди, у них є обличчя та імена. В Україні майбутнього пам’ять про них триває не впродовж хвилини мовчання, а ціле життя поколінь. Сотні тисяч людей повернуться з досвідом відповідальності й лідерства, якого не має ніхто в Європі. Вони також робитимуть Україну сильнішою.
Я не вірю в майбутнє країни без сильного війська. Не тому, що хочу жити війною. Ніхто не хоче. Але сильне військо — це звичайні люди, громадяни, які вміють захистити себе, щоб жити в спокої.
Такою я бачу Україну майбутнього. І вважаю це завдання здійсненним.
